Витоки декоративно-прикладного мистецтва болгар в історії культурного розвитку Криму

Витоки декоративно-прикладного мистецтва болгар в історії культурного розвитку Криму

Декоративно-прикладне мистецтво Криму різноманітне і неповторне. Кожен народ переймав кращі техніки і прийоми у сусідніх народів, зберігши свої національні риси.

Відродження національної свідомості — проблема незалежної України. Сьогодні актуальним є питання вивчення історії країни, її етнографії, фольклору, народної творчості, різних видів і жанрів образотворчого мистецтва.

У світі вже давно визнана цінність і значення народної (традиційно-побутової) культури. Культура народів, етнічних груп та етнографічні музеї — це частина культурного надбання країни. В Україні існує ряд етнографічних музеїв (Київ, Львів, Ужгород), етнографічні розділи є в багатьох краєзнавчих музеях.

Крим – регіон зі складним етнічним складом населення. Вивчення культури населення цього регіону дає можливість виявити закономірності виникнення етнічних традицій, з одного боку, і процесів культурної взаємодії між різними етнічними групами, з іншого.

Крим здавна був поліетнічною територією. Протягом тривалого і більш короткого часу на півострові формувалося багата, цікава культурна та історична спадщина. З кінця XVIII і впродовж XIX століття в силу ряда історичних подій і причин на півострові стали з’являтися представники народів, які зробили важливий внесок в різні сторони життя Криму [1., с. 32-47]. Сучасна етнічна ситуація стала формуватися саме з цього періоду і змінювалася протягом XX століття. Етноси і етнічні групи Криму внесли вклад в культурну спадщину півострова, в сукупності це становить багатий історичний та етнографічний матеріал, який необхідно активно використовувати в діалозі культур [5., с. 8-12]. Хотілося б відзначити значення народних культур: по-перше, етносів, що сформувалися на півострові або мають тісну етнічну історію з Кримом — кримські татари, караїми та кримчаки, а також етнічні групи (етноси) культура і історія яких розвивалася і збереглася на території України в Криму — вірмени, італійці, кримські цигани (чінгіне), східно-слов’янське населення до 40-х рр. ХХ ст. і естонці; по-друге — народи (етнічні групи) проживають в Україні і що виділяються в Криму збереженням своєї культури і регіональними особливостями, наприклад, болгари, греки, українці, німці, чехи, євреї, росіяни; по-третє, народи, які переїжджають до Криму після 1945 року — азербайджанці, корейці, білоруси, а також українці і росіяни з різних областей, поповнювали східно-слов’янське населення Криму [6., с. 23-90].

Все професійне мистецтво вийшло з народного, яке є початком всякого мистецтва. Народна естетика найбільш древня, вона – першооснова і один з головних джерел сучасних естетичних поглядів. Найбільше збереглася вона в народному декоративно — прикладне мистецтво, в існуючих і сьогодні художніх промисли. Основним джерелом народної естетики служила краса землі, яка виховувала в людях поетичне сприйняття світу і робила їх художниками, створювала чудову досконалість форм. З іншого боку, образи рідної природи обов’язково втілювалися в предметах, які мали практичне призначення: в побутових речах, господарського начиння, оздобленні житла, одязі, іграшках для дітей і так далі. Вишитий фартух або, скажімо рушник — одночасно і побутовиї предмет, і високе мистецтво.

Яскравим і цікавим явищем в історії культурного розвитку Криму видається болгарське декоративно-прикладне мистецтво. Болгарська вишивка несе в собі риси впливу як східних народів так і західної культури.

Предметом вивчення в даній роботі є болгарська вишивка в Криму. Ставиться завдання вивчити орнамент, розкрити значення кольору. Систематизувати і поглибити знання про традиційну болгарської культури.

Перші болгарські поселенці, прагнучи зберегти мову, віру і культуру, приносять до Криму свої звичаї, обряди і свята. Живучи в Криму, болгари зуміли зберегти особливості мови і риси традиційної культури. Вони славилися як чудові хлібороби, вівчарі, виноградарі. В їх поселеннях процвітали різьблення по дереву, аплікація по шкірі, виготовлення мідного посуду, дерев’яних меблів і домашнього начиння, ткацтво і вишивка[3., с. 51-58].

У народному побуті вишивка застосовувалася для прикраси скатертин, рушників, але особливе місце займала вишивка одягу. Вишивка народного болгарського одягу відрізняється різноманітністю технічних прийомів і способів. Для вишивки застосовували спеціальні нитки, що має особливу крутку, їх виготовляли з лляного і бавовняного волокна і фарбували натуральними барвниками.

Для виконання візерунка в більшості випадків використовували відразу кілька вишивальних технік. Попри всю різноманітність вишивальних прийомів народні вишивки відзначаються надзвичайною узгодженістю художнього задуму і технічного виконання. Як правило, в орнаментації одягу всі способи прикраси з’єднувалися: вишиті і ткані візерунки доповнювалися нашивками зі стрічок, позумента, тасьми[7., с. 24-28].

Вплив стародавніх культур існували на території Болгарії помітно в яскравому розмаїтті орнаментальних мотивів виробів декоративно-прикладного мистецтва. Численні орнаментальні форми, перетворені талановитими народними майстрами, створили специфічний болгарський орнамент.

Слід розрізняти такі основні види орнаментів: геометричні, рослинні, зооморфні та антропоморфні. Найчастіше зустрічається суміш окремих видів орнаментів, рідше зустрічаються чисто рослинна, чисто зооморфная або геометрична.

Геометричний (абстрактний) орнамент ділиться на: геометричний; геометричний з частковим використанням рослинних орнаментів; геометричний з частковим використанням зооморфних мотивів.

Лінійні візерунки займають значне місце. Тут зустрічаються різноманітні види ліній — рівні, ламані, круглі, зігнуті і інші, які в комбінації створюють різні фігури: квадрат, ромб, трикутник, багатокутник, зірки [11., с. 154-169]. Орнаменти будуються з симетрично розташованих зигзагоподібних і ламаних ліній, що нагадують ручку жезла, ромби, прямокутники, квадрати, довгасті шестикутники, кола, зіркоподібні і хрестоподібні орнаменти, виконані одним способом. Самим типовим орнаментом є квадрат або прямокутник з вписаними в нього ромбами або шестикутниками. Геометричний орнамент крім цього домінує в масі дрібних складових в більш складних фігурних або стрічкових композиціях. Це — свастічні елементи, зигзаги, хрестик, меандр, трикутники, неправильні восьмикінечні зірки.

Стародавні, на вигляд геометричні мотиви, часто мають зооморфні або рослинні джерела. Як у всіх видах орнаменту, так і тут є форми котрі виникли як геометричні. Самі геометричні форми можуть модифікуватися в зооморфні і рослинні. Іноді мотиви пожвавлюються і перетворюються в форми близькі природним. Так, різні види зірок в орнаментиці частіше схожі на квіти і мають відповідні назви.

Завдяки впливу християнства і наявності великої кількості монастирів, хрест і восьмипроменева зірка стали особливо популярні у народних майстринь, і використовувалися разом або окремо, в досить складних комбінаціях. Форма хреста різниться: хрест з прямими або подвійними лініями; чистий, без прикрас; з «плечима», розширеними по краях; із ступінчастим, що входять один в одного, квадратним, зіркоподібним, круглим центром, з якого виходять різні, химерні лінії подібно до стріл, тризуба, дуг [4., с. 72-86].

Гнучка стрічка. Витоки відкриваються в етруському живопису. Створюється враження, що цей мотив мав свій розвиток в межах середньовіччя. З самого початку зрозуміло його зв’язок з архітектурним відображенням з косо поставлених цегли, так звані зубці. Тінь на окремих ромбах, зображена з метою передати ілюзію рельєфності. Цей мотив, розміщений в один ряд, передає саме карниз в архітектурних фонах більшість мініатюр візантійських рукописів      [10., с. 49-61]. В кінці XII століття орнамент найчастіше складається з декількох паралельних зигзагоподібних стрічок і схожий на «гармошку».

Меандр, збережений в болгарських стенопісних пам’ятниках, один з найдавніших мотивів. Зустрічається в пізніх грецьких і ранньохристиянських мозаїках. В ХI-ХII столітті він повністю плоский, а в болгарських пам’ятках ХIV століття отримує додаток з гілок і точок по сторонам [14., с. 27-31]. Створюється повна ілюзія тривимірності, що повертає до прикладів елліністичного мистецтва.

Шнуровідний орнамент (мотузка) супроводжує людську творчість з неолітичної кераміки та є майже обов’язковим елементом в елліністичних музичних підлогах. Присутній він і в прикрасах староболгарських рукописів, де за старою східною традицією створюються маленькі круглі зерна при переплетенні двох ниток [2., с. 114- 131].

Рослинні мотиви. Рослинний елемент з’являється в різних стильових замальовках. Попереднє місце займає самостійна розеткова фігура, завжди стилізована до повної геометричности. Характерним є хрестоподібна в залежності від цього і зіркоподібна форма. Ці розетки використовуються в комбінаціях з ритмічно розташованими орнаментами і самостійно, при різних розмірах. Найтиповіша форма цього орнаменту — «тюльпан».

Тюльпан – один з найпоширеніших рослинних орнаментів. Використовується стилізовано або близько до натури. Коріння цього орнаменту східні. Такі мотиви зустрічаються в малоазійських, перських та інших вишивках, привезених до Болгарії турками і поширених за часів рабства.

Гвоздика – значно давніші орнаменту «тюльпан», відбувається швидше за все з Візантії. Дуже стилізоване, переходить іноді в довгасту східну зірку.

Роза – дуже старий орнамент, знятий з кам’яних виробів. Залежно від художніх здібностей, смаку і технічного вміння майстринь, в більшості випадків троянда стилизуется до невпізнання. Роза зустрічається в орнаменті майже всіх народів. Роза використовується як повторний окаймляющий орнамент або розташований в центрі і облямований іншими рослинними орнаментами, найчастіше тюльпанами.

Лоза – хвилеподібна лінія або гілка, від якої в різні боки розходяться завиті вусики або листя. В основі цього мотиву лежить виноградна лоза – символ родючості. Хвилеподібна гілка існувала ще в давньоєгипетському живопису, цей мотив згодом отримав назву «візантійська гілка».

Розкладання хвилеподібної гілки на окремі частини дає можливість для великої різноманітності при з’єднанні окремих йому елементів. Так виходять серцеподібні і пальмоподібні мотиви [3., с. 51-58]. Цей орнамент, дуже поширений і згодом перетворювався, втрачаючи первинну форму.

Інші рослинні орнаменти — стилізовані квіти хризантем, кукурудзяні качани, пшеничний колос, стилізовані листя і гілки, мак і маргаритки — всі ці рослинні орнаменти мають загальні риси з деякими мотивами східної орнаментики. Кожна майстриня обмежувалося просто копією, а завжди шукала щось нове, своє. Для болгарської вишивки характерний образ цілой рослини в різноманітних комбінаціях. Майже виключена композиція з вазою або квітковим горщиком, де показується тільки надземна частина рослини.

Зооморфні мотиви. Якщо розглядати зооморфний орнамент у вишивці, то помітно, що кількість чисто зооморфних орнаментів дуже невелика. Всі зображення птахів і комах перетворені і стилізовані в комбінаціях з рослинними і геометричними орнаментами[8., с. 87–94].

Однак, зустрічаються зображення птахів з розправленими крилами – орла, що летить або сидить на гілці. Рідше можна зустріти такий елемент зооморфного орнаменту, як фігури йдуть один за одним – качки або півники. Композиція являє ці образи розташовані симетрично один проти одного – два птахи або два коня і рослинний орнамент між ними. Ця форма зустрічається ще і як свастично розташовані чотири птиці. В образах, що до нас дійшли є двоголові птахи, тварини, які мають геральдичний вигляд[12., с. 183-2].

За матеріалами зібраними в болгарських селах, можна констатувати, що зооморфні мотиви і орнаменти не надто популярні і зустрічаються рідко. Деякі дослідники пояснюють зникнення орнаменту з зооморфні мотивом тим, що вони дуже давні за походженням.

Антропоморфний орнамент, передусім, зустрічається на рушниках та інших елементах інтер’єру. Людська фігура повністю геометризована. Геометричне зображення людської голови зустрічається в простих лінійних орнаментах. По колу голова прикрашена зубцями, що типово для такого орнаменту. Цей орнамент читається просто і ясно, іноді він трактується як «тюльпан». У деяких випадках такий орнамент, прикрашений точками, схожий на людське обличчя. Майстри своїм умінням доводять, що для них важлива перш за все композиція, хоча зображення, наприклад, шкідливих комах має магічне значення. Народ вкладає великий сенс в орнамент. Часто може здатися, що відомий орнамент має значення таке як: квітка, дерево, гілочка, стебло, але також прийнятна така концепція як: лоза, яблуня, гвоздика, троянда, тюльпан, півонія, верба, дуб, айва, груша, малина, інжир , мак і багато інших. Подібна ситуація і з образами тварин: деяким фігурам народ дав назви — кінь, собака, заєць, лев, коза, кішка, вівця. А якщо схоже на птицю, то: качка, півень, зозуля, ворон, курча. Людська фігура називається: людина, дитина, лялька, наречена, солдат і так далі.

Величезна різноманітність існує і в кольорах. Важливе, якщо не перше місце займає червоний колір, за ним йде зелений, синій, темно-коричневий, чорний та інші. Червоний колір – є улюблений колір болгар, саме він був заборонений турками протягом п’яти століть [15., с. 249-258].

Білий і червоний завжди помітні в колірній таблиці народу, а ставлення до жовтого кольору порівняно слабке. У багатьох випадках він символізує хворобу або смерть. На початку весни люди найбільше побоюються побачити жовтого метелика, як символ небезпечної хвороби.

Багатий колорит болгарських декорів обумовлений натуральними барвниками, які використовували народні майстрині для забарвлення бавовняних, шовкових і лляних ниток [2., с. 114- 131]. Такі нитки зберігають свою свіжість при багаторазовому використанні. Фарбувальні технології з давнини і до наших днів залишили великий слід. Народне фарбувальне мистецтво у болгар базується на рослинних і в меншій мірі на інших природних матеріалах [4., с. 72-86]. Спосіб забарвлення передавався з незапам’ятних часів.

Жовтий колір отримували з хвойної кори. При відділенні від дерева кори, пускався білий сік, при нагріванні забарвлює воду в жовтий колір. Жовтий колір виходив при варінні жовтих квітів і стебел чистотілу, з яблучної шкірки [7., с. 24-28]. Ці рослини варилися у воді, поки не пускали міститься фарбу. Попередньо матеріал для фарбування замочували в розчині капустяного соку, розсолу або в розчин морської солі. Після цього відбувалася забарвлення матеріалу до потрібної насиченості.

Темно-синій колір отримували з мідного купоросу, який розминається в порошок і розчиняється в теплій воді. Зелений колір отримували, якщо в воду з вареною хвойною корою для жовтого кольору додати мідний купорос. Коричневий отримували із зелених пір горіхів. Зібрані кірки варили до повного розварювання. Забарвлена ​​вода цеділась і нею заливався матеріал. Фарбування горіховими корками дає один з найстійкіших кольорів [14., с. 27-31].

Колірний ритм в болгарських вишивках простий, чергуються послідовно всі вживані кольори, після їх використання все повторюється знову. Це виходить при обмеженій кількості тонів. Найчастіше кольори групуються, по обидва боки одного кольору групується інший. Ці різнокольорові смужки повторюються безпосередньо одна до іншої або розділяються постійним кольором, який може не входити до складу ритмічного розташування              [13., с. 25-27].

Характерною рисою болгарського орнаменту є його геометричність, що обумовлено фактурою самої тканини, де нитки качка й основи переплітаються перпендикулярно [9., с. 154- 198]. У геометричний лад болгарської вишивки вплітаються рослинні і зооморфні елементи слов’янських народів, що проживають по сусідству (українців, росіян і т.д.). Особливістю вишивки болгар Криму є обмежена кількість квітів і темний фон (чорний, коричневий). Так у творчості народних майстрів відбилася нелегка доля народу.

З культурних традицій народів, які жили на території Криму, а зокрема болгарського народу, можна черпати ідеї і образи для своєї творчості, насичувати древніми символами вироби сучасного декоративно-прикладного мистецтва, а також вишивки.

Литература:

  1. Акчокраклы О. Татарские тамги в Крыму/ О. Акчокраклы /Материалы научно-этнографической экспедиции по изучению крымскотатарской культуры в Крыму 1925 г. — Симферополь, 1927. — С. 32–47.
  2. Ангелов Д. Болгарская средневековая культура/ Д. Ангелов, А. Грабар – Болгария, София: из-во «Септември», 1963. – С. 114- 131.
  3. Вакарелски Х. Болгарское народное искусство/ Х. Вакарелски – Болгария, София: из-во «Болгарский художник», 1963. – С. 51-58.
  4. Велева М. Болгарские национальные костюмы и вишивки/ М. Велева – Болгария, София: из-во «Наука и изкуство», 1950. – С. 72-86.
  5. Гинзбург М.Я. Татарское искусство В Крыму. Декоративное искусство / М.Я. Гинзбург – М.-Л., 1921. – С.8–12.
  6. Заатов И.А. Крымскотатарское изобразительное и декоративно – прикладное искусство 20 ст./ И.А. Заатов – Симферополь: из-во «ТАРПАН», 2003. — С. 23–90.
  7. Костов Ст.Л. Болгарские народне вышивки/ Ст.Л. Костов – Болгария, София: из-во «Държавна Печатница», 1929. – С. 24-28.
  8. Носкова И.А. Крымские болгары в ХІХ – начале ХХ в.: история и культура/ И.А. Носкова – Симферополь: СОНАТ, 2002. – С.87–94.
  9. Полевой В.М., Маркузон В.Ф., Сарабьянов Д.В., Синюков В.Д. Популярная художественная энциклопедия: Архитектура. Живопись. Скульптура. Графика. Декоративное искусство./ В.М. Полевой; Ред. кол.: В.Ф. Маркузон, Д.В. Сарабьянов, В.Д. Синюков — М.:Большая Российская энциклопедия. Кн. II. А-М. – 1999 — С. 154- 198.
  10. Попова И.В. Болгарское искусство и литература. История и современность/ И.В. Попова, В.Н. Федотова – Санкт-Петербург: из-во «Алетейя», 2003. – С. 49-61.
  11. Пунтев П. Орнаменты болгарской вышивки/ П. Пунтев – Болгария, София: из-во «Септември», 1977. – С. 154- 169.
  12. Федотова В.Н. Болгарское искусство XX века. Сборник статей/ Ред.-сост. В.Н. Федотова – Москва: Государственный институт искусствознания, 2015. – С. 183-215.
  13. Чепурина П.Я. Орнаментальное шитье Крыма/ П.Я. Чепурина – М.-Л., 1938. — С. 25–27.
  14. Чуканова Р. Болгарские народние вишивки. Западние райони/ Р. Чуканова – Болгария, София: из-во «Болгарский художник», 1957. – С. 27-31.
  15. Цоичева М. Всеобщая история искусств в шести томах. Всеобщая история искусств. Том 5. Искусство 19 века. Искусство Болгарии/ Редакционная коллегия М. Цоичева, Б.В.Веймарн, Б.П.Виппер, А.А.Губер, М.В.Доброклонский, Ю.Д.Колпинский, Б.Ф.Левинсон-Лессинг; А.А.Сидоров, А.Н.Тихомиров, А.Д.Чегодаев – Москва: Государственное издательство «Искусство», 1964. – С. 249-250.

Поделиться публикацией

256 Просмотров